Розмова з Миколою Фрунзе – волонтером із Станівців відбувалась, як то кажуть, на колесах. Він вправно керував своїм бусиком на автотрасі й одночасно оповідаючи мені про свої волонтерські справи, якими займається вже десять літ.
– Відколи почалося нашестя росіян на Україну, – ділиться спогадами Микола Георгійович, – я об’їздив зі своїми друзями Київську, Херсонську, Миколаївську, Дніпропетровську, Харківську області. Практично побували в усіх «гарячих» точках, де точаться жорстокі бої з рашистськими окупантами. Не в кіно, а наживо побачили, що таке війна, які страшні страждання несе вона українцям. І стояти осторонь, не допомагати воїнам ЗСУ, цивільним людям просто не міг.
Із попередніх днів волонтерства ми відчували всебічну підтримку односельців, жителів сусідніх Тарашан, Привороків, а також громадян Румунії. Вони приносили нам продукти харчування, одяг, кошти. Словом, хто що мав і ми, завантаживши все це у власний автотранспорт, одразу ж рушали у дорогу.
Кожного разу, коли буковинські волонтери прибували у прифронтову зону, за сльозами на очах стрічали місцеві мешканці. Як великий скарб, брали з рук волонтерів буханці свіжоспеченого хліба. Нарізали скибочку за скибочкою і бережно ділились між собою.
– Побачене, – додає Микола Георгійович, – неможливо забути. Здавалося, душа і серце вже не витримували, хотілося відпочинку від пережитого. Чесно скажу: по приїзду додому у голові закрадалась думка – все, більше не поїду, бо не витримаю. Але прокинувшись зранку, одягнувшись і помітивши акуратно складені на обійсті торби з продуктами, одягом, принесені людьми здалеку і зблизька, завантажував знову їх у бусик. Нашвидкуруч попрощавшись з рідними, знову рушав у дорогу…
Василь ГЕЙНІШ
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/
