Сьогодні, 1 травня, поважний 70-річний ювілей святкує Георгій Костинян із Карапчіва
Можу зізнатися, що для мене, автора цих скромних рядків, цей матеріал має доволі відчутну особисту ноту, адже головним його персонажем виступає людина, до якої я відчуваю велику вдячність і щире шанування. Пан Георгій Костинян є моїм хрещеним батьком, і просто дорогою мені людиною, яку я дуже ціную, навіть якщо останнім часом ми бачимося рідше. Але в дитинстві він часто приходив до нас у гості й я завжди з нетерпінням чекав на його приїзд, аби він запитав мене щось про футбол. Для дитини мого покоління іншого і не треба було — дай тільки поговорити про «короля спорту» і більшої радості годі було й шукати. А мій дорогий хрещений давав таку можливість — умів знайти підхід, щоб зробити мене щасливим і важливим. Чи багато хто може це зробити? Можливо — так, можливо — ні, але я точно знаю, що Бог благословив мене мати такого доброго хрещеного.
Проте Георгій Костинян — не лише добрий хрещений для своїх похресників. Упродовж свого життя, яке вже сягнуло 70 років, він зарекомендував себе як відмінний професіонал, вправний господар і вельми порядна людина. Де б він не знаходився — залишив після себе відчутний слід, прокладений роками відданої праці.
Життєвий шлях пана Костиняна почався 70 років тому, у перший день травня. Шкільні роки він провів у Йорданештах та Карапчеві. У 1962 році пішов до першого класу Йорданештської школи №2, де навчався шість років. Потім, через малу кількість учнів, перейшов річку Сірет, так би мовити, будучи переведеним до школи №1 цієї ж місцевості. Після завершення восьми класів у цьому навчальному закладі продовжив навчання протягом двох років у нинішньому Ліцеї імені Міхая Емінеску у Карапчіві, який тоді мав статус середньої школи.
Ті часи Георгій Костинян згадує з теплом і ностальгією, хоча вони були досить нелегкими. Приміром, згадує, як після закінчення восьмого класу, звикши до праці змалечку і люблячи її, поїхав працювати до Києва, де брав участь у впорядкуванні узбіч траси в напрямку Черкас. Робота була непростою, як можна здогадатись, але він впорався і заробив трохи грошенят, з якими повернувся додому. Пізніше, також будучи ще учнем, скуштував заробітчанського хліба і в Одесі. Однак, школу не покинув, хоч інколи, як сам зазначає, і пропускав уроки. Відтак, у 1971 році завершився важливий етап у житті Георгія Костиняна — шкільний, але на горизонті майорів інший, не менш вагомий період — студентський.
Студентські роки пана Костиняна пов’язані з Кишинівським сільськогосподарським інститутом (нині — Державний аграрний університет Молдови). Отримавши направлення від місцевого колгоспу, молодий Георгій вирушив до сусідньої країни здобувати вищу освіту. Його порив — стати студентом — увінчався успіхом, попри серйозну конкуренцію на вступ — дев’ять осіб на одне місце. Опісля слідували гарні роки у житті, які, зрештою, завершилися отриманням диплому спеціаліста у сфері сільського господарства.
Рік 1976-ий добігав до кінця, а новоспеченого випускника престижного вишу чекали у рідних місцинах, аби застосувати на практиці здобуті знання. Його працевлаштували у місцевому колгоспі, який об’єднував тоді села Карапчів та Йорданешти. Тут він розпочав свою професійну діяльність і провів більшу частину трудового життя, обіймаючи різні посади: головного економіста, головного бухгалтера, заступника голови колгоспу, головного спеціаліста з кадрових питань тощо.
За словами Георгія Костиняна, ті часи були надзвичайно плідними. Завдяки спільним зусиллям багатьох умілих людей, які були вправними господарями у своїй повсякденній діяльності, вдалося втілити чимало корисних справ для всієї громади. Таким чином, у Карапчіві зведено нові будівлі школи та дитячого садка, у Йорданештах — будинок культури, через річку Сірет прокладено міст. Колгосп мав власний ковбасний цех, утримував кав’ярню, побудував три продуктові магазини, які були передані згодом районному споживчому товариству. Також функціонував цех з виробництва взуття, який співпрацював з Одеською фабрикою, виконуючи майже всі операції, окрім тієї, що стосується підошви. Деякий час діяв і цех, який спеціалізувався на виготовленні чипсів. І цей список добрих діл можна продовжити.
— Проте, — наголошує Г. Костинян, — насамперед я хотів би відзначити людей, поруч із якими мені пощастило працювати всі ці роки. Серед них —Валерій Воротняк, який тривалий час очолював колгосп і був ефективним керівником, маючи велику заслугу у реалізації зазначених вище справ. Багато чого я навчився і від Іллі Божеску — чесної, принципової людини, який займав різні посади, зокрема бухгалтера й економіста. Не можу не згадати також Миколу Лутика, Валентина Якуба та багатьох інших моїх хороших колег.
Після розпаду колгоспу Георгій Костинян продовжив працювати в агрофірмі «Сірет», у ТзОВ «Сірет Агро» та у приватному підприємстві «Вікторія». І трудився так, як умів найкраще!
Нині, досягши поважного ювілею у 70 років, пан Костинян радіє присутності у своєму житті рідних та близьких, навіть якщо деякі з них перебувають далеко від дорогого батька й дідуся. З цієї особливої нагоди всі щиро вітають дорогого ювіляра, бажаючи міцного здоров’я, щастя й благословення Божого на довгі роки. І ми, у свою чергу, приєднуємося до цих чудових побажань і з повагою кажемо: «Многая літа!». Впевнені, що так само зроблять і ті, хто знає і цінує Георгія Костиняна. Їх, повірте, знайдеться немало!
Георгій СЕМЕНЮК,
спеціально для «Нового дня» – https://monitorbuk.com/uk/
