У селі Тереблече місцева майстриня Вероніка Ауріте разом із матір’ю продовжує родинну традицію створення вишитого одягу. Їхня діяльність поєднує українські та румунські культурні елементи, що характерно для прикордонного регіону, де переплітаються різні традиції та стилі.
Основу їхньої роботи становлять румунські традиційні сорочки двох типів — cămașă (камєши) та cămeșoi (камєшой). Різниця між ними полягає насамперед у крої: камєши має більш легку, приталену та святкову форму, тоді як камєшой відрізняється вільнішим силуетом і міцнішою конструкцією. Також різниться тканина — для камєшой використовують щільніший матеріал для щоденного носіння, тоді як камєши шиється з легших тканин.
Попри це, орнаментика в обох варіантах часто подібна: традиційні квіткові, геометричні та символічні мотиви зберігають глибоке культурне значення й нерідко виконують роль оберегів.
Вероніка Ауріте займається вишивкою вже близько семи років. Вона розповідає, що вперше взялася за серйозну роботу ще у 12-річному віці — тоді через велику кількість замовлень у матері погодилася вишити бісером національну спідницю («фоту») для весілля в селі. Роботу потрібно було виконати терміново — за кілька днів. Саме цей досвід став для неї визначальним.
За словами майстрині, тоді вона вперше отримала власні кошти, що стало важливим поштовхом до подальшої праці: не лише у вишивці, а й у житті загалом.
Любов до традиційного одягу сформувалася в неї ще з дитинства. Вероніка зростала в родині, де вишивка була невід’ємною частиною життя: цим займалися її мама, бабуся та навіть прадідусь. Змалку вона носила національний одяг — у школі, на святах і в церкві — тому сприймала його не лише як вбрання, а як носій історії та родинної пам’яті.
Найбільше майстриню надихає краса орнаментів, їхня символіка та творчість матері, яка самостійно створює унікальні візерунки — від задуму до готового виробу. Саме спостереження за цим процесом стало для Вероніки джерелом натхнення і бажання продовжувати традицію.
«Для мене вишиванка — це не просто одяг. Це символ ідентичності, історії та сили народу. Через свою роботу я хочу показати, наскільки важливо цінувати власну культуру і не забувати свої корені», — зазначає Вероніка Ауріте.
Навіть у складних умовах, зокрема під час відключень електроенергії, майстриня не припиняє роботи — вишиває вручну при денному світлі або за лампою. За її словами, саме в такі моменти вона найбільше відчуває зосередженість і глибокий зв’язок із процесом. Сьогодні її роботи є прикладом гармонійного поєднання двох культур і водночас доказом того, що традиційне мистецтво може не лише зберігатися, а й розвиватися в сучасних умовах, залишаючись важливою частиною ідентичності.
Євгенія КИРСТЮК,
студентка 2 курсу кафедри журналістики ЧНУ
