Як ви вже зрозуміли, героїню цієї розповіді я знайшов недалеко-неблизько — у Франції. Не те, щоб рукою подати, але й самий привід був геть не повсякденним. Якщо бути математично точним — така нагода випадає раз на 1461 день. А день цей, як не важко здогадатись, сьогоднішній — 29 лютого. «Примхлива» дата, яка приходить лишень раз у чотири роки.
У ПОШУКАХ ОЛЕКСАНДРИ
В університеті викладачі нам радили: «Не бійтесь заглядати у словник!». Але я, ось, днями щось задивився у календар і подумав, що було б вельми непогано написати про людину, яка народилась 29 лютого. Є в цьому, все-таки, щось таємниче, незвідане. Та й загалом, як свідчить статистика, таких мешканців лишень 4 мільйони у цілому світі — тобто, десь 0,05%, якщо зважити, що населення нашої планети перевищило нещодавно позначку у 8 мільярдів людей.
Подумати — подумав, але, що робити далі?… Ідея, нібито, хороша, та як втілити її у життя? Шукай того, не знаю кого і не знаю де… Особисто не знаю нікого, хто б з’явився на світ 29 лютого, мої знайомі — також, знайомі знайомих — така ж ситуація… Кинув клич у соціальних мережах. І тут одна добра людина на ім’я Даніела відгукнулась на моє прохання, давши перші орієнтири — у селі Петричанка є така дівчина. О! Надія є! Надія — у сенсі сподівання, дівчину звати по-іншому. Переглядаю список своїх друзів у Facebook — знаходжу пані Аліну, яка може щось знати, бо мешкає у Петричанці. Пишу: «Вибачте, таку-то і таку-то, знаєте?». «Знаю, але вона декілька років тому переїхала у Францію… Її контактів не маю, можу дати контакти мами». Нічого, йдемо далі. Мами — так мами. Будь-яка інформація у цьому випадку цінна.
І, як з’ясувалось згодом, мама Світлана дійсно допомогла, люб’язно поділившись номером телефону своєї доньки. Ось вона довгоочікувана ціль — дуже близько, лиш би людина, яку я шукав погодилась поділитись своєю історією. «Мені сподобалась ваша ідея. З радістю відповім на ваші запитання», — відкликується на мою пропозицію Олександра Трачук. Є! Нарешті! Саме вона виявилась тієї дівчиною, у паспорті якої у графі «дата народження» стоїть таке рідкісне 29 лютого.
Олександра — наша землячка, яка родом із Петричанки, але нині мешкає у країні франків. Захоплюється малюванням та 3D-дизайном. Сьогодні вона святкує прекрасне двадцятиріччя. Благо, завдяки сучасним технологіям, зараз не має жодних проблем, аби вийти на зв’язок майже з будь-якою точкою Землі. Так і вдалось поспілкуватись з Олександрою Трачук. Водночас, хочу подякувати тим небайдужим «гідам», які допомогли мені у цій віртуальній «поїздці» до Франції своїми важливими підказками. Щиро вдячний!
Що, зрештою, з цього всього вийшло — читайте у подальшому.
«У ДИТИНСТВІ ДУМАЛА, ЩО В МЕНЕ НЕМАЄ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ…»
— Олександро, розкажіть із власного досвіду, як це народитись у день, який фактично буває раз на чотири роки?
— На початку, будучи дитиною, я плакала, думала, що в мене немає дня народження. Але потім, з віком, зрозуміла, що це дуже класно народитись в цей день.
— Цей факт якось впливає на Ваше життя? Відчуваєте себе особливою, бо статистика каже, що у цілому світі лишень 4 мільйони таких людей? Або ж, навпаки, відчуваєте певний дискомфорт з цього приводу?
— Взагалі-то, ні. Коли була ще маленькою, відчувала певний дискомфорт. Але коли подорослішала, припинила цим перейматись, тому що з кожним роком на мій день народження у мене зникало відчуття свята. Я думаю, що всі проходять через цей етап, коли на день народження зникають ті самі святкові емоції. Мені здається, що на день народження потрібно бути у колі своїх близьких, які подарують багато незабутніх емоцій на все життя.
— До слова, коли Ви вперше дізнались про цю незвичну дату 29 лютого і про те, що Ви прийшли на світ саме цього дня? Яка була Ваша реакція?
— Я ображалась на свою маму, тому що із садочку та школи приходила плачучи, бо діти з мене сміялись та казали, що в мене немає дня народження. Але тепер мені весело від того, що відбувалось в дитинстві. Я зрозуміла, що це щось особливе народитись 29 лютого.
«У НЕВИСОКОСНИХ РОКАХ СВЯТКУЮ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ, ЯК ВЕСІЛЛЯ — ДВА ДНІ»
— Цього року Вам пощастило — святкуєте, так би мовити, свій справжній день народження. А як буває у невисокосних роках: коли відзначаєте день народження, коли, зазвичай, вітають рідні, друзі, знайомі?
— У невисокосних роках — ще краще, тому що я його святкую як весілля — два дні: 28 лютого і 1 березня. Частіше мене вітають 28 лютого, але якщо хтось забуває це зробити, має шанс виправитись 1 березня.
— Пам’ятаєте попередні дати 29 лютого у Вашому житті? Як вони проходили, наскільки Ви їх чекали?
— Найбільше мені запамʼяталось моє 16-річчя, коли запросила своїх друзів в ресторан і ми дуже гарно провели час. До цих пір згадуємо про це.
— А загалом, які емоції Вам приносить дата 29 лютого?
— Це мій п’ятий «справжній» день народження, тому, залежно від віку, емоції завжди різні і неповторні.
ПРАБАБУСЯ ТАКОЖ НАРОДИЛАСЬ 29 ЛЮТОГО
— До речі, Ви особисто знаєте інших людей, яким судилось побачити світ цього дня?
— Так, моя прабабуся Євдокія Королюк, яка народилась 29 лютого 1936 року.
— Доводилось чути, що багато хто офіційно записує своїх дітей, які народились 29 лютого, «заднім», або «переднім» числом. Не запитували у батьків, чи не промайнула й у них подібна ідея?
— І моїй мамі пропонували вчинити так, але вона не погодилась. Сказала, що це моя дата народження і ніхто не буде записувати ні «заднім», ні «переднім» числом.
«ПРИВІТ!» ІЗ ФРАНЦІЇ У РІДНУ ПЕТРИЧАНКУ
— Розкажіть трохи про Францію. Відколи Ви там, як адаптувались до життя у новій країні, чим ця країна цікава?
— У Франції я не так вже й давно перебуваю, але за цей час встигла побачити багато чого цікавого. Це багата країна, як природою, так і архітектурою. Визначних місць тут чимало і всі вони по-особливому гарні та захоплюють дух своєю історією. Думаю, що багато хто чув, що Париж — це столиця кохання і можу сказати, що це справді так! Париж закохує в себе, а люди, які тут живуть, доповнюють цю атмосферу. Вони ввічливі та привітні. Тому, якщо у вас є можливість подорожувати, то обов’язково завітайте до Парижу, скуштуйте місцеві делікатеси, випийте червоного вина біля Ейфелевої вежі та поласуйте знаменитою випічкою «Pain au chocolat».
— А за рідною Петричанкою, Буковиною нудьгуєте? Можливо, за чимось конкретно найбільше сумуєте?
— Я дуже сумую за своїм рідним краєм, звідки у мене найкращі спогади. Найбільше тужу за бабусею Ганною та дідусем Павлом, з якими я виросла. Тому, користуючись нагодою, передаю їм «Привіт!», а також тітці Наташі. Я Вас безмежно люблю!
— На день народження, традиційно, загадують бажання. Вже думали над бажанням, якщо не таємниця?
— Мені здається, що останні два роки нас, українців, обʼєднує одне і теж саме бажання — мир та спокій на нашій землі!
— Нехай так і буде! Щиро вітаємо Вас, Олександро, з нагоди Вашого «справжнього» дня народження, так само як й інших людей, які побачили світ 29 лютого. Всього найкращого!
— Дуже дякую!
Георгій СЕМЕНЮК
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/
