Уже не вперше моїми співрозмовниками були люди, яких нині прийнято називати волонтерами, тобто ті, хто не з примусу, а за велінням совісті покидають раз за разом рідні домівки і відправляються у неблизьку дорогу. Власне, той шлях пролягає туди, де точаться бої з російськими окупантами і мужні наші вояки виборюють незалежність і територіальну цілісність України.
І ось днями мав ще одну таку зустріч з глибоцьким волонтером, який вже п’ятий рік разом із однодумцями збирає кошти серед небайдужих і щирих громадян.
— На зібрані пожертви, — розповідає Артур Пилипенко, — ми закуповуємо транспортні засоби, продукти харчування, ліки і веземо їх на лінію фронту на Сході України. Знаєте, важко передати словами, з якою радістю і вдячністю щоразу стрічають нас хлопці і міцно тиснуть руки. Це незабутні враження, що зігрівають серце і душу. І майже не звертаєш увагу на те, що нерідко над нашими головами пролітають ворожі снаряди, свистять кулі, хоча підсвідомо спрацьовує необхідність і команди оборонців залягати на дно окопів.
… Серед глибокої ночі він раптом прокидається від моторошного сновидіння. Тихенько, аби не розбудити дружину і чотирирічного синочка, одягається і виходить у селищний парк. На його доріжках, крок за кроком, при світлі ліхтарів настає заспокоєння і знімається тягар на душі. Знає, що завтра-післязавтра неодмінно збереться у далеку дорогу.
Василь ГЕЙНІШ
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/
