… На початку розмови із Валерієм Букатарем, начальником відповідного відділу на КПП «Порубне», пригадав, як ми жартома у роки студентства у Львівському державному університеті називали своїх знайомих із зооветеринарного інституту – «парнокопитниками».
У відповідь Валерій Орестович тільки щиро, без образ посміхнувся і додав:
– А що – і справді таке було. Щоправда, я по закінченні Кіцманського радгоспу-технікуму навчався у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. Фах ветеринара обрав сам. Ветеринар — це лікар, який спеціалізується на лікуванні та догляді за тваринами. Серед пацієнтів у ветеринара — домашні тварини, велика і дрібна рогата худоба, птахи, дикі тварини, риби і навіть бджоли. Найголовніша риса, без якої інші навички не так важливі, — любов до тварин. Ця професія досить затребувана, тому що все більше людей заводять домашніх улюбленців, займаються тваринництвом, а фахівців випускається відносно мало.
Не знаю чому, але з дитинства любив тварин, мені здавалось, що в їх очах я завжди бачив, власне, і зараз бачу, прохання про допомогу при болячках. У цьому вони схожі на людей. І обійти увагою, не допомогти, вважаю, просто неможливо, та й грішно.
Таке резюме співрозмовника поставило всі крапки над «і». Стало цілком зрозуміло, що Валерій Орестович, як кажуть, спеціаліст на своєму місці. Принагідно, мою думку підтверджував і той факт, що раз за разом у ході нашої розмови лунали телефонні дзвінки:
– Лікарю, порадьте…
Широкий діапазон знань, практичних навиків і в інших галузях життєвих ситуацій співрозмовника, мене, чесно кажучи, вразив. Так склалось, що 3 роки Валерій Орестович працював і закордоном, зокрема в Іспанії. Попри все, йому доводилось виконувати роботи далеко не суміжні з основним фахом. Скажімо, як справжній майстер, навчився класти облицювальну плитку, що викликало захоплення іноземних громадян. Звісно, вони щедро оплачували ці послуги, а зароблені кошти відтак вкладав в набуття освіти своїх синів. Доречним буде сказати, що сім’я Букатарів, то є династія ветеринарів. Скажімо, дружина Валерія Орестовича вправно господарює у приватній аптеці поблизу автостанції у Глибоці. За відвідувачами тут двері, як мовиться, не зачиняються. Як неодмінно лунало на прощання коротке, проте дуже ємке слово: «Спасибі!»
Василь ГЕЙНІШ
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/
