Про героя моєї сьогоднішньої розповіді можу сказати, без перебільшення, що він має одну з найкрасивіших робіт у світі. З його майстерності і таланту, та благословенням Божим, ясні святі постаті знаходять своє місце у храмах й іконах.
Саме так можна описати у кількох словах професійну зайнятість волоківчанина Руслана Меца. Якщо говорити специфічними термінами, він є іконописцем, іконником, або ж ізографом. Тобто, тим, хто має рідкий дар і покликання прикрашати наші святі місцини і об’єкти. Визнаю, що давно мріяв зробити матеріал про таку людину і ось моєму бажанню судилось здійснитись, а сталось це напередодні Дня художника України, який відзначається 8 жовтня.
«Слава Богу, що можу займатись тим, що подобається!»
Можна не сумніватись, що Бог готує для кожного з нас шлях, який ми маємо пройти у житті. Руслана Меца Всевишній нагородив хистом малювання. У цій сфері він міг би виконати будь-які роботи, але вибрав зображувати Господа нашого Ісуса Христа, Його Пречисту Матір, Божі чудеса і святих християн. Його творіння відрізняються винятковою красою і розглядаючи їх, мимоволі думаєш, як людині за допомогою одного простого пензля під силу втілювати такі шедевральні речі. Світлі, теплі образи, які випромінюють любов, доброту і велич. Лишень з Господньої милості можуть народжуватись такі неймовірні дива на землі.
На знімку: Церква у селі Опришени, окрашена роботами Руслана Меца
— Дуже люблю малювати, проводити час у церкві. Слава Богу, що можу займатись тим, що подобається! Радію, що маю можливість це робити і тішусь від думки, що майбутні покоління будуть насолоджуватись моєю працею, — зізнається художник-іконописець.
Мама і бабуся вплинули на його шлях, звичайно — у позитивному сенсі
Історія Руслана Меца у світі красивого має свій початок у роки дитинства.
— З раннього віку я любив малювати. Першою людиною, яка навчила мене малювати була моя мама Олена. Часто, коли робив домашні завдання, вона допомагала мені з малюванням. І так, поступово почав опановувати цю професію, — згадує іконописець.
За його словами, особливу роль у розкритті любові до образотворчого мистецтва зіграла і його бабуся Марія, яка ткала килими.
— Вона дуже вміло поєднувала нитки і кольори, а я малим дитятком бачив, як бабуся це робить. Гадаю, що звідси й пішов наш сімейний талант до мистецтва. Будучи учнем, один із моїх учителів порадив мені записатись до художньої школи. Там навчався протягом трьох років і освоїв базові поняття малюнку, — розповідає Руслан Мец.
На знімку: дивовижна робота у Станівецькій Церкві
Наступною «зупинкою» у розвитку художника стала столиця Румунії. Після закінчення одинадцятого класу він вступив до Бухарестського університету.
— Тут я вивчав усі таємниці малювання більш ґрунтовно. Тоді ж зустрів інших іконописців. Під час канікул навчився розписувати церкви. Так, власне, і починається моя дорога у іконописі, — зазначає герой нашої розповіді.
«Найбільше подобається використовувати зелено-смарагдовий, синій, золотистий, червоний і білий»
У церковному живописі пан Руслан дебютував десь у 2008 році. Відтоді доклав руку до оздоблення багатьох святих місцин Буковини. Протягом цього часу зумів створити молоду команду здібних артистів, разом з якими може виконати об’ємні замовлення. На даний момент, скажімо, у роботі знаходяться капличка у Волоці, а також Церква у селі Опришени.
На знімку: капличка у селі Волока на стадії роботи
Іконопис, як зауважує Р. Мец, відрізняється досить суттєво від інших видів живопису. Він вимагає дотримання конкретних правил, яким потрібно строго слідувати. Існує і базовий підручник, який називається «Єрмінія, або настанова в живописному мистецтві», автором якого є Діонісій Фурноаграфіот. Книга, яка вважається найповнішим та найсистематичнішим виданням у цій сфері, була написана у 1730-1734 роках, тоді коли ієромонах Діонісій знаходився на Афонській горі.
— Кожен іконописець її має. Тут знаходимо всі канони, якими необхідно користуватись. Книга показує нам як малювати вівтарі, склепіння, апсиди, євангелістів, усі сцени. Ми зобов’язані дотримуватись цих правил і канонів, не можемо відійти від них ні на крок, — каже буковинський іконописець.
Але, у тому, що стосується композиції, кольорів, стилю та манери роботи, він відзначає, що іконники мають ширшу свободу і можуть розвивати власний напрям.
— Мені, наприклад, найбільше подобається використовувати зелено-смарагдовий, синій, золотистий, червоний і білий, — ділиться Руслан Мец.
Праця, яка приносить багато радощів
«Офіс» художників-іконописців має свою особливу атмосферу — чи то мова йде про домашню майстерню, чи то про Храми Божі, над декоруванням яких вони трудяться. Це настільки гарна справа, що навіть великі висоти, на яких доводиться іноді працювати, не лякають.
— Я не боюсь висоти. Найбільша висота, на якій колись малював становить приблизно сорок метрів, — розказує Руслан Мец.
На знімку: ще одна робота у Станівецькій церкві
Як спосіб художнього вираження, як зізнається сам митець, його приваблює трохи модернізований візантійський стиль, а найбільше надихають грецькі артисти, про яких говорить, що «це справжні майстри своєї справи».
— Будь-який елемент, або відтінок на іконі мають своє значення, яке можна прочитати. Щодо символістики кольорів, вона очевидна і проста. Червоний означає жертовність, мучеництво, білий — народження, — пояснює іконописець.
Зрозуміло, що праця церковного художника є вельми кропіткою, але приносить, водночас, тим, хто її практикує, і чимало радощів. Над кожною іконою, чи відображенням, треба доволі довго трудитись, але воно того варте. Докладені зусилля не є даремними — вправність та майстерність професіоналів калібру Руслана Меца дивують багатьох. І, напевне, не існує ціннішого визнання для цих людей, аніж ті миттєвості, коли вони бачать, як християни приклоняються, моляться і возвеличують Господа Бога перед іконами, або у святинях, які є плодом їхньої діяльності. Яка ж Небесна благодать для іконописців!
Георгій СЕМЕНЮК,
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/golovna/
