Далеко від людських очей та метушні, там де вода в криницях, якщо вірити легендам, була біла-біла, на відстані приблизно 45 км від Чернівців та близько 19 км від колишнього центру вже колишнього Глибоцького району, «сховалось» село. Гарне, з цікавою історією, воно має що показати і що розповісти. На північному заході від нього бере початок річка Тарнаука, а на півдні на українсько-румунському кордоні — річка Русулуй. Обидві вони впадають у річку Сучаву. Власне, до сусідів румунів звідси рукою подати. Саме ж село відоме чи не на ввесь світ, але, попри це, може отримати у майбутньому сумну долю, і навіть ризикує зникнути з карти.
З історії села, де відбулись криваві події
Як ви вже, напевне, здогадались, вище я мав на увазі Білу Криницю, яка є світовим центром старообрядництва. У 1996 році, а також у 2016-му, тут відбулися всесвітні старообрядницькі собори. Також поблизу цієї місцевості, в урочищі Варниця, 1 квітня 1941 року радянські кати розтріляли тисячі невинних людей.
Вважається, що старовіри оселились на цих землях ще у XVII столітті. Після того, як в Російській імперії огололосили курс на модернізацію православної віри, чимала частина віруючих, в основному заможні родини, не хотіли підкорюватись новим правилам і продовжили правити службу за старими звичаями. Царська влада почала їх переслідувати, а відтак вони були змушені шукати порятунку за межами імперії. У старовірів була легенда, що вони стануть щасливими там, де є джерело білої води. Так, декілька сімей потрапили на Буковину і знайшли джерело, води якого були насичені покладами вапняку. У колодязях, які вони викопували вода була майже білого кольору і солодкувата на смак. Кажуть, що звідси і походить назва Біла Криниця.
Знайшовши ці землі, старовіри звернулись до тодішньої влади, аби та дозволила їм тут жити та сповідувати свою релігію. Натомість вони будуть сумлінно працювати та платити податки. Таким чином, вони поступово тут оселились, займалися риболовлею та були вправними землекопами.
З часом до Білої Криниці почали з’їджатись усе більше православних старовірів з усього світу, які активно розвивали місцевість та будували храми. За деякими даними, на початку ХХ століття у селі нараховувались близько 20 культових споруд: церков, келій та інших будівель. Однак, нині із них залишилися лише два храми. Перший — церква Козьми і Дем’яна, яка знаходиться на початку села праворуч від дороги. Побудована наприкінці XVIII ст., вона зазнала перебудов протягом ХІХ ст., під час яких набула теперішнього вигляду. Церква має риси типово буковинської храмової архітектури: квадратні бабинець і наву з боковими прибудовами та напівкруглу вівтарну частину.
Інший храм, який зберігся до наших днів — старообрядницький Успенський собор. Він збудований протягом 1900-1908 років, як головний храм жіночого монастиря, на кошти родини Гліба і Ольги Овсянникових за проектом австрійського архітектора В.Кліка. Овсянникови втратили свого єдиного сина Олександра і в пам’ять про нього вирішили побудувати церкву, не жаліючи ніяких грошей. На побудову була витрачена астрономічна на ті часи сума — півмільйона рублів золотом. Куполи були вкриті мідними листами і увінчанні позолоченими хрестами. В його оздобленні використані тесане каміння, багатокольорова керамічна глазур голубого, оранжевого та рожевого кольорів. Інтер’єр собору представлений одним великим та двома малими іконостасами, виробленими з дубу. Вражає своєю архітектурою і багатством зовнішнього оздоблення і дзвіниця собору, про яку кажуть, що вона не має собі подібних на всій території України. За висотою вона перевищує собор, має чотири яруси, а її верх вкрито різнобарвною черепицею. З дзвіниці відкривається неповторний вид на Успенський собор, Білу Криницю та навколишню місцевість.
«Золоті часи» пройшли. Звідки може прийти «рятівне коло»?
На жаль, період розквіту Білої Криниці — у минулому. Від колишньої величі залишились лише згадки. Нині тутешнє життя не з легких, немає навіть продуктового магазину.
Село чи місто — це, перш за все, люди, а у Білій Криниці кількість населення, м’яко кажучи, не дуже велика. Згідно із переписом 2001 року, тут проживали 169 людей, але відтоді ця цифра ще більше пішла вниз і станом на кінець 2019-го постійних мешканців тут залишилось не більше семидесяти чоловік. Нині їх, напевне, ще менше. До того ж, це переважно люди старшого віку.
Очевидно, що селу потрібен, говорячи фізичними термінами, новий імпульс. Але як же його досягти? Один із варіантів, про який часто говорять — це використання туристичного потенціалу місцевості. Окрім згаданих вище храмів, які потребують капітального ремонту, у Білій Криниці також є музей старообрядництва. І це непогана передумова, аби розвивати туризм. Але, для того, щоб на Білу Криницю звернув увагу турист, потрібні чималі інвестиції і, скоріш за все, без участі держави тут не обійтись. Адже окрім реставрації самих пам’яток, непогано б було, наприклад, зробити у цю сторону якісні дороги. А там, дивись, можливо й якійсь бізнесмен захоче відкрити тут невеличку крамницю, якою б могли користуватись як приїжджі, так і місцеві. Але, звичайно ж, усі ці речі можна буде втілити у життя вже після закінчення війни в мирних умовах.
Словом, усе пов’язане одним з одним. А розвиток туризму неможливий без відповідної реклами. Для того, щоб Білу Криницю відвідували не тільки буковинці, потрібно, щоб про неї знали якомога більше людей за межами нашої області, при чому не лише представники старообрядницької віри. Хорошим сигналом у цьому напрямку можна вважати включення села кілька років тому до проекту «Буковина інкогніта: перехрестя культур і релігій», в рамках якого журналісти провідних медіа України знімали сюжети та писали матеріали про головні туристичні принади Буковини, зокрема і Білу Криницю.
Окрім туризму, «рятівним колом» для села може стати відкриття нині недіючого пункту міжнародного пропуску «Біла Криниця – Климеуць» на українсько-румунському кордоні. Він працював до 2012 року і був призначений для пішохідного перетину рубежу.
Останніми роками це питання активно обговорюється в публічному просторі. Вкотре про це заговорили минулого тижня під час зустрічі начальника Чернівецької обласної військової адміністрації Руслана Запаранюка з Президентом Сучавської повітової ради Георге Флутуром та Надзвичайним і Повноважним Послом Сполучених Штатів Америки в Румунії Кетлін Енн Кавалек.
На цій зустрічі йшлось про перспективи розбудови митної інфраструктури, зокрема пунктів пропуску через українсько-румунський кордон. А начальник Чернівецької ОВА повідомив, що «вже підготували проєктну пропозицію щодо будівництва найбільшого пункту пропуску для великовагового транспорту в селі Біла Криниця на кордоні з Румунією, що дозволить інтегрувати Чернівецьку область в міжнародні транспортно-логістичні системи».
— Спільно з паном Флутуром ми завершили реалізацію двох дзеркальних інфраструктурних проєктів, що передбачали будівництво під’їзних шляхів до пункту пропуску «Шепіт» по обидва боки кордону, а також ініціюємо питання щодо відкриття нових пунктів перетину кордону. Ці всі напрацювання лягли в основу Генерального плану щодо розбудови інфраструктури кордону України, який в наступному місяці буде презентовано під час масштабного заходу, який проходитиме в Чернівцях. Ще одним стратегічним проєктом для нас є розвиток залізниці ‒ продовження колії європейського зразка, яка заходить на територію області. Це дозволить з’єднати Чернівці та Сучаву ще одним видом сполучення та відкриє колосальні можливості для взаємного розвитку, — зазначив Руслан Запаранюк.
Сподіваємось, що всі ці плани і проекти будуть утілені у життя, а відтак і у Білої Криниці з’явиться шанс на життя.
Георгій СЕМЕНЮК
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/
