Здавалося, колесо часу зробило кілька неквапливих обертів і переді мною знову сиділа людина із прізвищем Назарик. Щоправда, цього разу то була молода, гарна і привітно усміхнена дівчина Анна-Софія. А тоді, понад двадцять років тому, ми розмовляли з її дідусем – паном Ярославом. Славко, як і сотні наших вояків, волею долі опинився у далекій Аргентині, виїхавши з України.
Ці сімейні переживання змалку дівчинці прививали любов до України, батьки виховували у дусі патріотизму, щоб глибше розуміла національне коріння предків. Власне, з роками Ганнуся (так її ласкаво називають у родині та поміж друзями) також поповнювала це почуття у середовищі «пластунів», відтак і в активній участі в «Просвіті», а нині – в організації «Центр Громадянських Свобод», котрій у 2022 році присуджено престижну Нобелівську премію миру. Центр став першою у світі правозахисною організацією, яка у 2014 році відправила власні мобільні групи для документування воєнних злочинів у Криму, Донецькій та Луганській областях. І донині ЦГС продовжує це робити в усіх регіонах, де чинять злочини російські війська.
– Коли росіяни почали підступну війну з Україною, – розповідає дівчина, – ми одразу в Аргентині організували збір коштів на допомогу українським воякам. Цю роботу ми продовжуємо і нині. Слід зауважити, що ці кошти надавали нам не тільки українці, а й сама аргентинська громада. Уся діаспора українців у світі підтримує Україну і ніколи не перестане цього робити.
Останніми тижнями Ганнуся брала участь на зустрічах з представництвом Європейського Союзу в Україні та в дискусіях на «Кримській платформі», щоб дізнатися більше про 111.300 воєнних злочинів росії. Вона приїхала до України з місією: висвітлювати правду українського народу в Латинській Америці, де російська пропаганда стає сильніша та далі шукати підтримку уряду та громади на півдні світу для нашої України.
– А що у Ганнусі ще серед захоплень? – запитав свою співрозмовницю.
– О, дуже полюбляю танці, – з незмінною посмішкою відповіла вона. –У складі танцювального колективу нерідко виступаю в концертах. Мала таку нагоду і в дуже гарному місті Львові, де танцювала на сцені прекрасного місцевого оперного театру. То є незабутнє враження. Власне, подібн враження залишаються у моєму серці наразі після відвідин України, де перебуваю вже втретє. Дуже сподіваюсь, що, приїздитиму сюди і надалі.
– Нехай так і буде, – щиро побажав на завершення розмови своїй співрозмовниці.
Василь ГЕЙНІШ, заслужений журналіст України
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/golovna/
