Сьогодні ми хочемо поділитися спогадами про нашого брата Ігоря — людину з добрим серцем й великою любов’ю до життя. Людину, яка жила просто, але вільно. Життя Ігоря було сповнене змісту бо він проживав його не за правилами інших, а тому, що він завжди діяв згідно з власних переконань. Воля та нескореність – цінності, що характеризували Ігоря змалечку. Його шлях — це історія про силу і справжність. Він жив просто, але мислив глибоко.
Останні роки він мешкав у маленькому будиночку в затишному селі Червона Діброва. Там він знайшов своє щастя серед природи й простих радощів. Там він творив свій світ — спокійний, справжній, з запахом свіжоскошеної трави й чистої землі після дощу. Він почав розводити овець і кіз, вирощував овочі, планував розбудувати своє господарство. Мріяв про те як розведе овечу ферму. Ділився планами, як відремонтує хату, перекриє дах і поставить новий паркан. Він не говорив багато, але в його тиші було більше змісту, ніж у гучних словах.
Проте Ігор був не лише господарем і мрійником. Він був воїном. Колись він уже служив у зоні АТО, коли на сході України розгорілися перші бої. Мама тоді переживала за нього кожен день і навіть присвятила йому вірш — слова любові й тривоги, що передавали все материнське серце. І коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, Ігор не довго вагався. Він був людиною, яка розуміла, що цінність життя полягає в тому, як ти живеш. Він не вагався — не тому, що “мусив”, а тому, що це був його вибір. Його рішення вирушити на фронт не було актом самопожертви — це був акт гідності. Він не приймав думки, що хтось інший вирішуватиме замість нього, якою має бути його країна і його завтрашній день. Він не дозволяв страху керувати собою.
Кажуть, що страшно не померти — страшно, коли немає за що померти. Проте він вирушив на війну не як жертва, а як творець. Як людина, яка знала ціну свободі. Його життя — не історія про втрату, а історія про вибір і силу духу. Про те, як можна бути собою навіть тоді, коли навколо руйнується світ. Ігор жив не для того, щоб догодити комусь, і не для того, щоб здобути славу. Він жив, тому що вірив у сенс своїх дій, у правоту своєї мети, у цінність власної волі. І навіть там, на передовій, він залишався тим самим — спокійним, уважним, з глибоким поглядом, що бачив далі за страх і сумнів.
В грудні 2022 року Україна переживала одну з найважчих фаз війни. Новини та соцмережі рясніли повідомленнями про героїзм і втрати. Ми бачили, як багато хлопців покладали свої життя за свободу, і серед них був наш Ігор.. Недобра звістка про його загибель стала ударом, який важко описати словами. Його плани залишилися невтіленими, але його подвиг — беззаперечним. Що є найбільшим, найчеснішим і найшляхетнішим доказом сили людського духу. Його життя було цілісним, справжнім, і саме тому — повним.
Наші батьки, на щастя чи на біду, не дізналися про його загибель — вони вже відійшли в кращий світ, проте вони все життя хвилювалися за нього. Можливо, це Божа милість, щоб їхні серця не зламалися від горя.
Сьогодні ми розуміємо: наша задача — не просто вмирати за справедливість чи за країну, яка її втілює. Наша задача — жити заради неї, творити, будувати, продовжувати те, за що стояли такі, як Ігор. Бо саме завдяки таким людям, світ змінюється, а історія проходячи крізь їхній світогляд, набуває сенсу.
Ігор показав, що справжня сила — у гідності, у свідомому виборі, у любові до життя. Він залишив нам не тільки спогад, а й дороговказ — жити гідно, жити з метою, жити по правді.
І коли настане день тиші, коли скінчиться війна й діти знову малюватимуть небо, овечок і сонце, — хтось із них, може, й не знатиме, що колись один чоловік на ім’я Ігор, будучи в окопах на передовій, відправив сімʼї свій останні месседж:
«Я люблю жити».
Але саме завдяки таким словам і таким людям вони зможуть жити — спокійно, по-справжньому, вільно.
Записала Наталія Балан зі слів сестер Світлани та Ірини Маник (спеціально для «Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/)
P.S. Односельчани щиро дякують співмешканці Ігора Світлані за велике серце, добру душу, за щиру молитву, і роботящі руки, які садять квіти на могилі Героя.
