Тайна вечеря Страсного четверга представлена молодою художницею з Глибоччини Лівією-Андреєю Сташеску у надзвичайній роботі, виконаній олією на полотні
Великий четвер Страсного тижня згадує одну з найбільш значних і хвилюючих подій в історії християнства — Тайну вечерю, коли Спаситель Ісус Христос започаткував Таїнство Святого Причастя. Цьому видатному для всього людства епізоду присвятила свою магістерську роботу і художниця Лівія-Андрея Сташеску, нещодавня випускниця Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича з образотворчого мистецтва. Буковинка, яка родом із села Нижні Синівці, що на Глибоччині, створила роботу великої витонченості та яскравої майстерності, в якій «вилила» увесь свій талант і знання, набуті протягом років. І це не залишилося непоміченим членами екзаменаційної комісії, які оцінили її творіння на 98 балів із 100 можливих — найвищий результат серед усіх студентів.
Власне, Лівія-Андрея Сташеску — це людина творчої натури, яка вміє проявляти себе в різних іпостасях — слава Богу, Господь обдарував її гарними здібностями та відповідним прагненням до роботи. Окрім живопису, вона демонструє свій хист у складі фольклорного колективу «Синьовецькі дівчата», звикши до сцени ще з дитинства. Водночас, має безпосередній зв’язок і з освітньою сферою — також минулого року Лівія-Андрея закінчила магістратуру з іноземних мов, деякий час працювала в рідній школі в якості викладачки французької та англійської, а нині є вихователькою в Синьовецькому дитсадку. Й якось успішно поєднує всі ці заняття. Як їй це вдається — розповідає в інтерв’ю для «Нового дня». Отже, у подальшому читайте історію про те, як уживаються малювання, музика та педагогіка.
„У ВСЬОМУ, ЩО РОБЛЮ, ВКЛАДАЮ ДУШУ І ТРОХИ СМІЛИВОСТІ”
— Для початку, прошу Вас, зробити коротку презентацію себе: хто така Лівія-Андрея Сташеску?
— Лівія-Андрея Сташеску — це не просто ім’я, а подорож, що складається з багатьох етапів: від шкільних викликів до відкриттів, зроблених під час університетських років. Мені подобається вірити, що я належу до тих людей, які завжди шукають сенс навіть у дрібницях і не бояться спробувати нові шляхи. У всьому, що роблю, я вкладаю душу і трохи сміливості.
Мені 22 роки, живу в селі Нижні Синівці. Можу назвати себе допитливою людиною, яка захоплюється навчанням і всім, що стосується розвитку — як особистого, так і професійного.
— Минулого року, як ми знаємо, ви здобули магістерську освіту за двома спеціальностями. Про що йде мова, точніше? Чим Вам запам’яталися роки студентства?
— Так, минулий рік став для мене справді особливим. Я закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича за двома магістерськими програмами. Одна з них — це філологія (спеціалізація з романських мов і літератур, включаючи переклад, з основними мовами — французькою та англійською), а інша — мистецтво (спеціалізація в образотворчому мистецтві).
Студентська пора була сповнена викликів, але принесла і багато гарних моментів. Я багато чого навчилася, не лише в академічному плані, а й в тому, як адаптуватися до змін і зростати професійно та особисто. Це був період постійного навчання, який подарував мені багато радощів.
З МОЛИТВОЮ І „ГОСПОДИ, ДОПОМОЖИ!” ПОЧАЛАСЬ РОБОТА, ЯКА ТРИВАЛА БЛИЗЬКО П’ЯТИ МІСЯЦІВ
— Для одній із спеціальностей, Ви обрали темою магістерської роботи відображення сцени Тайної вечері. Що вас надихнуло на це? Бо ж, напевне, такий вибір був вельми нелегким для втілення, але й дуже відповідальним й емоційним кроком…
— „Тайна вечеря” Леонардо да Вінчі — одна з найулюбленіших картин в історії людства, яку багато аналізують та намагаються відтворити. Посил цієї картини — представлення останньої вечері Ісуса з апостолами, перед тим, як він був зраджений Юдою, а потім схоплений і розп’ятий. Звідси і походить моя ідея намалювати ікону з Тайною вечерею, маючи глибоке бажання зрозуміти і передати момент, коли Ісус відкрив своїм учням, що один із них зрадить його, а також їхні реакції, що коливаються від шоку до гніву.
Це тема, яка несе велике духовне навантаження, а для мене це був також особистий творчий виклик. Я завжди відчувала особливий зв’язок з іконами та релігійною традицією. Зрозуміла, що ця робота — можливість ще глибше зануритися у цей зв’язок і передати через мистецтво сакральне послання.
— Як загалом проходив процес роботи: скільки часу Ви працювали, які техніки та матеріали використовували в процесі створення, які емоції пережили за ввесь цей час? Наскільки важко було досягти бажаного результату? Чи задоволені тим, що вийшло?
— Це був глибокий досвід. Спочатку я багато вивчала цю тему, а потім, промовивши молитву та „Господи, допоможи!”, почала творити. Працювала над цією картиною на полотні майже п’ять місяців. За цей період використала традиційні техніки олійного живопису, працюючи з терпінням і увагою до деталей. Кожен елемент був важливий, щоб переказати суть сцени й емоції, які вона передає.
Процес був доволі провокативним у творчому плані, але, водночас, і дуже приємним. Хоча картина зображує один з найбільш напружених моментів з Біблії, вона також відкриває шлях до прощення! Я задоволена результатом, хоча необхідно було докласти чимало зусиль, аби досягти того рівня, до якого прагнула.
ПЕРША КАРТИНА — ПОРТРЕТ У ПОДАРУНОК ДВОЮРЕДНІЙ СЕСТРІ
— Наскільки вдалось дізнатися, екзаменаційна комісія гідно оцінила Ваші труди, нагородивши вельми високим підсумковим балом…
— Це була велика радість — отримати таку позитивну реакцію. Визнання моєї праці та відданості зі сторони комісії ще більше змотивували мене продовжити обраний шлях. А також підтвердили, що я близька до своїх цілей. Тому, стараюсь розвивати і у подальшому свої художні та людські якості.
— Гадаю, що захоплюючись живописом і будучи випускницею мистецького факультету, протягом часу Ви доклали руку і фантазію до народження багатьох інших цікавих робіт. Про які з них згадуєте з найбільшою теплотою? А першу виконану картину, до речі, пам’ятаєте?
— Кожна робота має для мене особливе значення, але якщо вибирати, то найбільше в пам’яті закарбувалися картини, в яких я експериментувала з новими техніками та стилями. Кожна робота приносить новий урок і відчуття задоволення. Однак, перша картина залишається, дійсно, чимось спеціальним. У моєму випадку, це була робота, виконана лише олівцем, як подарунок на іменини моїй двоюредній сестрі — її портрет у форматі A3. Після цього, підбадьорена вчителями та батьками, я вперше написала олією ікону з трьома ангелами, і хоча зараз вона мені здається наївною, згадую про той початок з великим ентузіазмом.
«МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ВИКОРИСТОВУВАТИ ТЕПЛІ, ЗЕМЛЯНІ КОЛЬОРИ…»
— До речі, як зародилася ця Ваша любов до малювання? Хто «поклав Вам пензля в руку», так би мовити?
— Пристрасть до мистецтва з’явилася поступово, ще з дитинства. Мої батьки, особливо мама, завжди підтримували мою креативність і вчили мене цінувати красу в усіх її проявах. Пам’ятаю, як матуся показувала мені картини та пояснювала про кольори, форми і те, як передавати те, що я відчуваю. Це був тонкий, але суттєвий вплив. Так я почала мріяти про художній шлях, а моя вроджена любов до красивого сприяла кожному кроку у цьому напрямку.
— Як художник, які стилі, кольори, манери роботи Вам найбільше до вподоби? Чи є художник, на якого Ви рівняєтесь?
— Я надаю перевагу класичним і реалістичним стилям, але одночасно мене приваблюють традиційні техніки і методи, такі як темпера чи ікони на дереві. Мені подобається використовувати теплі, земляні кольори, які придають моїм роботам відчуття комфорту і глибини. Щодо художників, то одним із моїх улюблених є Мікеланджело, завдяки його майстерності у передаванні деталей і вражаючим композиціям. Також я дуже люблю спосіб, яким Леонардо да Вінчі переосмислює кожен елемент світу у своїх роботах.
МУЗИЧНИЙ ДЕБЮТ У ТРИ З ПОЛОВИНОЮ РОКИ, ЗВАННЯ «СТУДЕНТ РОКУ», ПЕРЕМОГИ НА ПРЕСТИЖНИХ КОНКУРСАХ
— Перейдемо поступово до іншого Вашого артистичного апмлуа — музичної виконавиці. Коли Лівія-Андрея Сташеску дебютувала на сцені і що Ви пам’ятаєте про той момент?
— Я співала з самого дитинства. У три роки тато подарував мені музичний центр з караоке. Для інших дітей мого віку найочікуваніші подарунки були ляльки, я ж, натомість, хотіла диски з мінусовками пісень. Кожну неділю я організовувала маленький концерт вдома, на який збирались родичі і навіть сусіди.
Мій дебют на справжній сцені відбувся досить рано — коли мені було три з половиною роки — під час концерту, присвяченому святу Мерцішора, на сцені Будинку культури у Волоці. У п’ять років взяла участь у Новорічній програмі, організованій Чернівецьким регіональним телебаченням. Емоції тоді зашкалювали, але й відчуття здійсненої мрії та можливість поділитися музикою з іншими — пробудили у мені якийсь фантастичний ефект. Той момент мав величезне значення для мене. Це яскравий спогад з тремтінням у голосі і чистою радістю, що я стала частиною грандіозного шоу.
— Роки промайнули, але з ними прийшла і вагома серія гарних досягнень, які Ви занесли до свого творчого доробку. Які музичні здобутки є для Вас найбільш цінними? Який з виступів, на Вашу думку, найкраще показує Ваші виконавські здібності? Можливо, якийсь фестиваль, конкурс або подія займають особливе місце у Вашому серці?
— Складно вибрати щось конкретне, адже кожна мить на сцені — важливий крок у моїй кар’єрі. У шкільні роки я брала участь у різних районних і регіональних конкурсах, займаючи призові місця. У перший рік навчання в коледжі завоювала звання «Студент року». Це стало великим досягненням для мене, адже я тільки починала свій академічний шлях і намагалася бути активно залученою у різноманітні заходи. У 2021 році, будучи студенткою університету, взяла участь у національному конкурсі пісень і, вигравши Гран-прі, була запрошена безкоштовно виступити на Міжнародному конкурсі народних пісень у Києві. Це визнання стало для мене знаком того, що праця та докладені зусилля завжди оцінюються і дало ще більше впевненості у власних силах.
МАМА І СЕСТРА — КОЛЕГИ НА СЦЕНІ, А НАРОДНІ КОМПОЗИЦІ — ЗАВЖДИ У ПРІОРИТЕТІ
— У складі колективу «Синьовецькі дівчата», Ви ділите сцену з мамою і молодшою сестрою. Як це — бути з ними колегами?
— Співати з мамою та сестрою — це надзвичайний досвід. Це почуття близькості, глибокого зв’язку, що робить кожен виступ особливим. Кожна з нас приносить щось унікальне до колективу, і те, що ми поділяємо однакові цінності та захоплення, робить нашу командну діяльність значно легшою та приємнішою. Це справжня радість — бути на сцені разом з ними, бо я відчуваю, що музика нас об’єднує не тільки як артисток, а й як сім’ю.
— Які композиції Вам особливо припадають до душі?
— Мені подобається виконувати пісні, які мають сильний емоційний заряд і які резонують з публікою. Зазвичай, я вибираю мелодії, що поєднують традицію з сучасністю, а румунські народні композиції завжди займають провідне місце у моєму репертуарі. Вони нагадують мені про дитинство і хвилини, коли я співала з моєю родиною. Крім того, мені подобається виконувати пісні з потужним посланням, які надихають людей і змушують їх відчувати щось глибоке.
«БАЛАНС МІЖ МУЗИКОЮ, МИСТЕЦТВОМ І ОСВІТОЮ — ОСЬ, ЩО РОБИТЬ МЕНЕ ЩАСЛИВОЮ»
— Давайте зачепимо трохи і Вашу педагогічну діяльність. Ви працювали в школі, наразі є вихователькою в дитсадку — наскільки складним, або ж легким, здається Вам «педагогічний хліб»? Як працюється з дітьми, що потрібно, аби потрапити до їхнього сердечка?
— Я мала можливість викладати іноземні мови, французьку та англійську, в загальноосвітній школі, а зараз працюю вихователькою в дитсадку. Праця з дітьми — це справжній виклик, але й велика радість. Кожен день приносить нові уроки як для мене, так і для дітей. Важливо бути терплячим, творчим і мати емпатичний підхід. Діти дуже щирі і сприймають все в чистому вигляді, тому, щоб завоювати їхні серця, потрібно бути уважним і створювати атмосферу, в якій вони відчувають любов і безпеку.
— І все ж таки, як Вам удається знаходити час для всіх цих занять, до яких долучені? Думаю, це не так уже й просто поєднувати… До слова, маєте й інші захоплення, окрім тих, про які йшлося?
— Дійсно, не легко жонглювати всіма цими заняттями, але я вчуся правильно організовувати свій час і пріоритетизувати ті справи, які здаються важливішими. Кожна з цих сфер збагачує мене як особистість, а баланс між музикою, мистецтвом і освітою робить мене щасливою. Окрім цього, я захоплююсь подорожами і вивченням різних культур. Мені подобається дізнаватися нові речі та спілкуватися з людьми з різних куточків світу.
— А де Ви бачите себе в майбутньому? Які горизонти хочете підкорити?
— В майбутньому мені б хотілося продовжувати рости як артистка і педагог, поєднуючи свою пристрасть до мистецтва й освіти таким чином, щоб це приносило користь громаді. Прагну ще більше вдосконалювати свою музичну діяльність і ділитися з людьми красою румунського фольклору. Також я зацікавлена в розвитку своїх художніх технік і вивченні нових форм вираження, можливо, навіть відкрити майстерню, чи співпрацювати з іншими митцями для створення спільних проєктів. Горизонти широкі й я відкрита до навчання та постійного розвитку.
Інтерв’ю Георгія СЕМЕНЮКА,
спеціально для «Нового дня» – https://monitorbuk.com/uk/
