Коли настала пора після закінчення школи обирати майбутню професію, до донечки підійшла мати і стиха ненав’язливо порадила:
— Іринко, спробуй вступити до педагогічного вишу. Гадаю, у тебе вдасться і ти станеш хорошою вчителькою.
До слів матері вона й справді прислухалась, не стала заперечувати. А опісля подала документи до Хмельницького гуманітарного педагогічного інституту й успішно завершила там навчання. Одним словом, нині Ірина Анатоліївна Челеняк – вчителька початкових класів Глибоцької гімназії з двадцятирічним стажем досвідченої і шанованої педагогині.
Наша зустріч і нетривала розмова, бо у Ірини Анатоліївни попереду була нарада в директора освітянського закладу, супроводжувалась погожою та сонячною дниною золотої осені. Я переважно вслухався до розповіді вчительки, не перебиваючи її своїми зайвими запитаннями. Тож бесіда видалась цікавою, з якої почерпнув багато повчального з життя та неординарного підходу до практики вчителювання. Уміння підходити до своїх маленьких вихованців із врахуванням особливостей кожної дитини. А це в підсумку поверталось щирою повагою і любов’ю до вчительки. Недарма з їх вуст днями прозвучала така відверта фраза:
— Ірино Анатоліївно, ми не хочемо йти на канікули, ми хочемо приходити до Вас у школу.
… Обмежений час спілкування із співрозмовницею збігав, а тому подякував їй за розмову. І мимоволі відзначив про себе, яка була переді мною молода й гарна жінка з вельми вишуканими манерами ведення розмови, а ще елегантністю.
Звісно, додам і те, що зовсім нещодавно Ірині Анатоліївні присвоєно почесне звання «Матері-героїні», котра народила й виховала разом із чоловіком Віктором Івановичем п’ятеро дітей – двох синів і трьох донечок. Щасливої по дальшої долі вам усім!
Василь ГЕЙНІШ
«Новий день» – https://monitorbuk.com/uk/
