Олександр Глевко працює вчителем фізики у Молодійському ліцеї, а також є керівником гуртка радіоелектронного конструювання, який функціонує у цій же місцевості. Своїм вихованцям наставник прищеплює любов до техніки і вчить робити власними руками різноманітні прилади, які вирізняються оригінальністю та майстерністю виконання. Звичайно ж, і сам педагог є палким фанатом усього того, що має стосунок до техніки і обожнює «гратись» з нею. Його улюбленець — автомобіль марки «СМЗ», 1976 року випуску, який Олександр придбав кілька років назад та відреставрував на власний лад, вклавши у цей процес свої знання, кошти, зусилля, час і, найголовніше, душу.
«Таке на дорозі вже не зустрінеш»
Цей яскраво-блакитний автораритет поповнив колекцію Олександра Глевка у період коронавірусної пандемії. Тоді, навесні 2020 року, почався карантин, основна робота призупинилась і з’явився певний вільний час. Тому, Олександр вирішив присвятити його своєму давньому захопленню.
— Близько десяти років, — розповідає О. Глевко, — я займаюсь колекціонуванням різної електроніки, здебільшого ретро радіоприймачів, програвачів платівок тощо. Однак, в якийсь момент захотілось чогось масштабнішого. Спершу, у мене з’явився мотоцикл «Ява 360», а згодом почав мріяти про старий автомобіль. Вибирав між двома варіантами — «ЗАЗ-965» (так званий, «горбатий запорожець») та «СМЗ». Обрав останню, оскільки таких машин на дорозі вже не зустрінеш.
Автомобіль Олександр Глевко знайшов у Чернівецькій області — побачив оголошення і невдозі придбав агрегат. Він був у відносно задовільному стані, але, все ж таки, вимагав реставрації.
— Такі автомобілі, — зазначає Олександр, — робили тільки на п’ять років, після чого їх потрібно було здавати назад і власнику видавали новий примірник. Відповідно, якість їхньої зборки, особливо надійність кузова, була на невисокому рівні, бо й ціна на таку автотехніку мала бути мінімальною. При реставрації, я старався максимально зберегти зовнішній вигляд, двигун, органи керування, сидіння, салон… Єдине — відразу встановив педалі керування, оскільки всі органи в цих авто — на кермі, адже вони були призначені для людей з інвалідністю. Займався відновлюванням у вільний час, переважно сам, але не без допомоги та порад друзів-ремонтників та автомайстрів.
«Ще жодного разу не підвів»
Нині такі авто, дійсно, є рідкісним явищем на наших дорогах. Офіційна назва марки — «СМЗ-3Д», а в народі їх звуть «інвалідками», чи «жабками». Вони є заднепривіднами і двомісними. У випадку Олександра, його машина випущена у 1976 році.
— Дану модель виробляли з 1971-го до 1997-го років, без значних змін протягом часу. Її виготовляли спеціально для людей з обмеженими можливостями, як правило, травмованих під час Другої світової війни. Вона прийшла на заміну старшої моделі «СМЗ-3А» (в народі — «моргуновка»). Двигун тут — від мотоцикла «ІЖ Планета-3», щоправда, дещо модифікований, а решта запчастин — це комбінація з різних марок авто, які виробляли в Радянському Союзі, — каже вчитель з Молодії.
За його словами, після відновлення автомобіля, у ньому ще нічого критичного не зламалось: «Все справно працює, але потребує подальших доопрацювань, оскільки проєкт ще до кінця не закінчений. Постійно не вистачає часу, адже це хобі, а потрібно ще й працювати».
Перший вихід у світ оновленого авто стався влітку 2022 року.
— Виїжджаю, переважно, у вихідні. Це авто вихідного дня — більше для душі, аніж для пересування. Поки що, наїздив небагато. Здебільшого, подорожую нашою громадою, але декілька разів виїхав і за її межами. Потрібно доробити всі нюанси, а тоді — можна і в більш далекі поїздки зібратись. На коротких відстанях, машина ще жодного разу не підвела, — наголошує О. Глевко.
«Апетит у машини — доволі великий»
Керувати таким авто, як розказує Олександр Глевко, не проблема. «Все як і у звичайних машинах, лишень — дуже шумно всередині. Як-не-як — йдеться про модель, фабриковану на початку 70-х років, яка до кінця 90-х, практично, не змінилась».
— А як справляється автомобіль на наших горезвісних дорогах?, — принагідно запитую у мого співрозмовника.
— Мені здається, на наших дорогах будь яке авто «відчуває себе» погано. Втім, хочу сказати, що саме ця модель у 80-х роках користувалась попитом в аматорів-конструкторів, оскільки з неї робили різного роду баггі та квадроцикли. Таких машин було багато й їх можна було придбати за безцінь. Також із них майстрували різноманітні мотоблоки для обробки земельних ділянок, через витривалий та поширений двигун від мотоцикла «ІЖ П-3», — відповідає О. Глевко.
Що стосується швидкості, до якої може «розігнатись» техніка, він додає:
— Спідометр ще не налаштований правильно. Максимальна швидкість — 120 км/год, просто більше 40 на годину на ній страшно їздити. Однак, по GPS-спідометру, я набрав 60 км/год.
Щодо споживання, за словами автолюбителя, машина — бензинова, працює на двотактній суміші, як старі мотоцикли.
— Апетит у неї — доволі великий: 7-9 літрів на 100 км. В СРСР на пальне ніхто особливо не зважав. Зараз, після деяких модифікацій, розхід трішки менший, — зауважує Олександр.
Одного разу зупинила поліція…
Побачити Олександра Глевка на своєму чудо-транспорті — подія вельми неординарна. Ось і перехожих та водіїв, які зустрічаються на його шляху, охоплює почуття подиву i посмішки, водночас.
— Реакція людей — це найцікавіше. Автомобіль, однозначно, привертає увагу, бо таких на дорозі вже не побачиш. Багато хто думає, що він зроблений повністю власноруч. Навіть працівники поліції, які одного разу зупинили мене, запитали, чи я сам змайстрував машину, бо такого до цього не зустрічали, — ділиться Олександр пережитим за кермом свого улюбленця.
— Гадаю, що для Вас цей автомобіль є безцінним. Але, якби Вам запропонували його продати, чи погодились це зробити і за яку суму, готові з ним попрощатись?, — цікавлюсь у героя моєї розповіді.
— Авто робилось не для продажу, а для власного задоволення і гарного проведення часу. Відверто кажучи, мені сам процес відновлення подобається більше, ніж сама поїздка. Якщо порахувати всі інвестиції, вийде доволі велика сума, яку не наважусь назвати. Думаю, ніхто на неї не погодиться… Навіть моя дружина не знає, яка собівартість машини, — зізнається автомобіліст.
Варто сказати, що його технопарк не обмежується лишень цієї моделлю. У колекції є також мотоцикл «Ява», «ЗАЗ-968М» та «СМЗ-3А». Останню, до речі, прагне реставрувати і перетворити в електромобіль. «Це буде нелегко і недешево… Розумію, що в сьогоднішніх реаліях, це не на часі, але мрію!», — стверджує Олександр Глевко. А ще у нього є мрія заснувати невеликий музей техніки. Отож, побажаймо йому успіхів у всіх прагненнях і починаннях!
Георгій СЕМЕНЮК,
спеціально для «Нового дня» – https://monitorbuk.com/uk/
